Одеса — це православне місто, відоме своїми численними соборами, храмами, монастирями та каплицями. Причому кожна будівля культу по-своєму приваблива і має свою історію. Особливо це стосується Успенського чоловічого монастиря, розташованого на Маячному провулку біля Великого Фонтану. Він вважається однією з найстаріших релігійних споруд Одеси.
Від заснування до руйнування: перший період розквіту монастиря (1814-1917)
У 1814 році місцевий митрополит заснував тут архієрейське подвір’я. Поступово воно почало розростатися, і постало питання про будівництво храму. До 1824 року тут була не просто церква, а цілий монастир, в якому трудилися ченці різного віку та станів. Головний монастирський храм отримав назву Успенського на честь свята Успіння Пресвятої Богородиці. Спочатку він був невеликим і складався з дерева, але вже через рік це була кам’яна будівля.
У 1834 році одна з парафіянок монастиря, знатна купчиха Дар’я Харламбу пожертвувала багато грошей на будівництво другого храму з дзвіницею, що прилягає до нього. Його освятили на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». Але й це ще було не все: братія монастиря зібрала всі наявні кошти та затіяла будівництво третьої церкви на честь святителя Миколая. Вона була найменшою, що більше нагадує каплицю. Ближче до 1890-х років у ній провели реставраційні роботи, після яких храм став практично невпізнанним.
Після 1917 ситуація змінилася: Російська імперія припинила своє існування, а на зміну їй прийшла безбожна радянська влада. Протягом 20-х років у всіх колишніх частинах імперії закривалися та вибухали храми, велася активна антирелігійна пропаганда. Не минула ця доля і Свято-Успенський монастир Одеси. 1922 року все майно було конфісковано, служби перестали відбуватися. Трохи пізніше храми було передано у користування оновленцям — псевдорелігійникам 20-х років, які вирішили тотально скасувати церковну систему та зробити її максимально зручною для нової влади.
Відродження з попелу: шлях монастиря до сучасності (1942-сьогодні)
1936 року головний собор монастиря був підірваний. Причому більшовики обставили справу так: висадили в повітря великий дзвін, який упав на храм і зруйнував його. Лише 1942 року монастир частково відновив свою діяльність: запрацював один із храмів, потім було зведено водосвятну каплицю з джерелом. Після війни тут зробили літню резиденцію Московських патріархів, що врятувало монастир від повторних гонінь (хрущовських). Його не закрили, він продовжував діяти, а собор поступово будувався та відновлювався.
1988 року всі храми Свято-Успенського монастиря Одеси запрацювали в колишньому режимі. До них додалася церква преподобного Сергія Радонезького, яку в народі прозвали хрестовою. Тут хрестили немовлят та дорослих. Трохи згодом доробили і дзвіницю.
Зараз Успенський монастир Одеси — це одне з найбільш відвідуваних місць у місті. Він відомий своїми тривалими статутними богослужіннями та суворою обстановкою.