Катерина з 15 років працювала продавцем в продуктовому магазині. Але в 33 таки наважилась здійснити свою давню мрію – служити в армії. Причому війна її не злякала, навпаки – підштовхнула діяти рішуче.
Війна підштовхнула Катерину діяти рішуче
«Я рано вийшла заміж, народила двох доньок – і чоловік заборонив йти у військове училище», – пояснює Катерина. Коли вони розлучились і почалась повномасштабна війна, дівчина довго не думала і одразу пішла в військкомат: «Там мені сказали йти варити борщі. Я так образилась… Так їм і відповіла – ви втратили такого бійця! Повернулась і пішла».
Два роки вона шукала спосіб, як все-таки потрапити в ЗСУ. І цієї осені знайшла – через проєкт Міноборони Drone Force, який дає фахову підготовку для охочих стати пілотами дронів.
Звісно, родичі були шоковані її рішенням: «В мене дві сестри. Вони спершу казали: «Катя, ну ти що? Куди ти зібралася?!» Але потім ми посиділи, поговорили – і вони підтримали моє бажання». Дітей Катерина залишила колишньому чоловікові і його новій дружині – він військовий, але служить вдома. «Доньки теж мене підтримали, – на її обличчі одразу з’являється посмішка. – Вони дуже пишаються мною. Кажуть – наша мама боєць, бійчиня! Це додає мені сил, бо я не просто так тут, а борюсь за своїх дітей, за майбутнє всіх наших дітей».
Катерина пілотує Мавік, який знаходить ворожу піхоту чи техніку
Чому жінки йдуть на війну? Історії патрульних поліціянток бригади «Хижак»
Для початку Каті треба було пройти БЗВП. «Мені взагалі не було складно на базовій підготовці. Бігати, стріляти – це навіть цікаво. Прокидаєшся зранку і думаєш – чого мене сьогодні ще навчать?», – дивує Тоська.
Цей позивний вона отримала якраз в навчальному центрі. «Там зі мною були ще дві дівчинки, – розповідає Катя. – Вони мене побачили – таку маленьку, веселу, балакучу, з кісками. І кажуть: ти точно як Тоська з фільму «Дівчата». Їй палець в рот не клади, бо по лікоть відкусить. Це дійсно про мене!».
Катерина справді настільки впевнена в собі і навіть зухвала, що одразу зрозуміло – запитувати про страх немає сенсу. Але вона говорить про це з холодною головою: «Не бояться тільки ті, у кого з мізками не все в порядку. Звісно, мені було страшно – я не розуміла, куди попаду. Але коли я приїхала сюди, в нашу бригаду, побачила моїх хлопців, я відчула себе в сім’ї».
Періодично дівчина переходить на російську і вибачається. Тоська родом з Одеси, рідко розмовляла українською. Але каже, що на неї вплинули хлопці зі 107 батальйону: «Тут в основному волинські бійці. І мені дуже сподобалося, як вони розмовляють, я теж намагаюсь».
Екіпаж Каті складається з трьох людей. Працюють вони 3 доби, потім стільки ж відпочивають – і знову «їдемо вбивати орків», як вона це називає. Тоська пілотує Мавік, який знаходить ворожу піхоту чи техніку і може скидати їм «подаруночки». Вона працює лише другий місяць, тому зізнається, що поки нікого не замочила: «Але знаходила! А хлопці вже їх знищували».
Катя мріє одного дня прокинутись і дізнатись, що війна закінчилась, але про свій вибір не шкодує
Поки що Катерина пишається тим, що не втратила жодного дрона. Каже, навіть посперечалась з командиром, що протягом 3 місяців цього так і не станеться: «Посперечались на бажання. Не хочу його озвучувати, але воно пристойне, не переживайте». Тоська справді дуже дбайливо ставиться до дронів. «Кожного разу, коли я збираюся літати, кажу йому – малюк, зараз ми зробимо кілька кіл і повернемося додому, – вона бере квадрокоптер в руки і додає. – А коли закінчиться війна, будемо з тобою знімати весілля всіх, хто в нашому підрозділі ще не одружений».
Втім, вона вже встигла відчути, що таке війна, коли третій її виїзд на позиції закінчився обстрілом: «По нам летіли і скиди, і гради. Побратиму уламок потрапив в каску – довелось евакуйовувати нас «емкою». Але в такі моменти я переконую себе, що все буде добре. Сиджу і думаю – ні, тільки не зараз, мені завтра треба приїхати додому, попратись. Сьогодні ми не помремо! І обстріл одразу якось закінчується».
БМ-21 «Град» – вогняний щит 23-ї ОМБр
Навіть після таких випадків Катерина не шкодує про свій вибір. «Я ніколи не залишу своїх побратимів, буду з ними йти до кінця! Якщо ми зараз складемо зброю, складемо мавіки і скажемо «та пішло воно все в сраку», то сюди зайде вся русня – і навіщо тоді ми боролися всі ці роки?», – каже Катерина і показує свій улюблений шеврон. Це слова з відомої композиції «Колискова для ворога» – «Ти хотів землі цієї? То ж тепер змішайся з нею».
Насамкінець цікавимось ставленням Катерини до чоловіків-ухилянтів. Вона згадує – як тільки приїхала в нашу бригаду, її одразу ж запитали про те саме. «Я відповіла дуже просто – якщо хлопці, які ховаються за спідницями своїх дружин, не хочуть воювати, значить, доведеться нам, жінкам. А ті чоловіки нехай хоч якось допомагають армії, а не просто живуть в своє задоволення. Війна закінчиться тільки тоді, коли вони це зрозуміють». Тоська додає, що це її мрія – прокинутись одного дня і дізнатись, що війна закінчилась. «Думаю, в 2025 році це все-таки станеться», – переконана вона.
Піднявши тему чоловіків і жінок, запитуємо Катю і про сексизм в армії. Вона запевняє, що не зіштовхувалась з ним. «Не знаю, як в інших бригадах чи підрозділах, але в нашому цього точно немає. У нас справжня сімя, розумієте?». Побратими Каті стоять поруч і сміються: «Та у нас взагалі все навпаки! Вона з першого дня нас муштрує – побачила наш побут і одразу сказала, що ми так жити не будемо. Змушує прибирати постійно. Тому ще питання, проти кого тут сексизм!».
Доньки підтримали бажання Катерини служити в ЗСУ
Сергій Болотніков
Джерело: lb.ua