14.07.2024

Файне місто Одеса

Сайт міста Одеса. Події, новини, огляди

Урятуватися з Маріуполя. «Нам казали, що все під контролем. Це була брехня»

LB.ua продовжує документальний цикл «Урятуватися з Маріуполя». У публікаціях ми розповідаємо про весну 2022 року через історії звичайних мешканців Маріуполя — жертв російської агресії.

Катерина Сухомлинова — громадська діячка, рятувальниця Мальтійської служби допомоги, депутатка Маріупольської міської ради. З початком повномасштабного вторгнення включилася у волонтерську діяльність, щодня ризикувала власним життям — евакуювала поранених містян з вулиць лівобережжя до медичних закладів. У спогадах Катерини багато епізодів яскраво ілюструють жахливе становище, у якому опинилися цивільні, коли російські війська захопили Маріуполь. 

Далі пряма мова Катерини.

Facebook Twitter

У прифронтовому місті ніхто не дбав про цивільний захист

На початку 2022 року стало очевидно, що буде велика війна. Проте насправді війна тривала вже вісім років. І весь цей час я присвячувала себе діяльності, пов’язаній з нею. У 2015 році, коли обстріляли Східний, я вперше усвідомила нашу безпорадність. Тоді загинули 29 людей, а понад сто отримали поранення. Це стало справжнім випробуванням для системи охорони здоров’я. Якби люди на місці вміли надавати першу допомогу, то жертв було б значно менше. Що підштовхнуло стати рятувальницею, а згодом навчати інших. Я пройшла вишколи та європейську сертифікацію і з 2016 року впроваджувала добровільне рятувальництво у складі Мальтійської служби. До окупації ми навчили близько двох з половиною тисяч маріупольців. На жаль, це крапля в морі, адже підтримки від місцевої влади не отримали.

Катерина Сухомлинова у машині Мальтійської служби- Катерина Сухомлинова у машині Мальтійської служби-

У 2020 році я стала депутаткою міської ради. Перед вторгненням протягом півтора року порушувала питання цивільного захисту. Мені було очевидно, що чиновники тупо освоюють бюджет, а для населення нічого не роблять. Написати «Сховище» на розі будинку — цього явно недостатньо. Запропонувала провести ревізію всіх сховищ. Не вимагала нічого надскладного: актуалізувати адреси; з’ясувати, у кого ключі; зібрати телефони відповідальних осіб, щоб інформувати людей, як їм діяти в разі небезпеки. Потім планомірно, по 5–10 підвалів на місяць приводити до ладу, облаштовувати аптечки, місця для сидіння й лежання. За моєю ініціативою провели круглий стіл з поліцією, ДСНС і міською владою. Усі покивали головами: «Ок, давайте робити», — але результатів так і не було. Понад те, мене звинуватили в хайпі, поширенні російської пропаганди й панічних настроїв.

Мені було геть незрозуміло, чому у прифронтовому місті ніхто не хотів підвищувати навички цивільного захисту. Мер Вадим Бойченко прикривався соціологією: «У мене є опитування. Люди хочуть благоустрою, фонтанів і парків», — казав він. Мені дуже прикро, бо я не зробила всього, що могла як депутатка. Потрібно було залучати однодумців, щоб це не був лише мій голос.

Остання перед повномасштабним вторгненням сесія Маріупольської міськради, 16 грудня 2022 р. Остання перед повномасштабним вторгненням сесія Маріупольської міськради, 16 грудня 2022 р.

Навіть на останній сесії, за кілька днів до вторгнення, у порядку денному були суто буденні питання: комунальне господарство, будівництво французами водоочисного заводу. Тоді я запитала Бойченка, чи усвідомлює він усю загрозу для Маріуполя у світлі заяв Путіна та прогнозів іноземних ЗМІ. У відповідь отримала зверхню посмішку й чергове звинувачення в панікерстві.

Мер підняв Мешкова (Аркадій Мешков — заступник міського голови), і той розповів, як у них усе під контролем і як вони до всього готові. Врешті, міськрада видала перелік бомбосховищ, з яких фактично половина виявилася непридатними. Надалі я зіштовхувалася із цим не раз: у підвалі на 70 кв. м ховалося понад 100 осіб, навіть не було де поставити медичний рюкзак. Людям довелося існувати в таких умовах тижнями. 

Я вважаю, якщо голова міської ради запевняв, що боятися нічого, то він також відповідальний за те, що в Маріуполі було стільки жертв. Вартувало повідомити, що є інформація про можливу ескалацію, попередити, що побоювання небезпідставні. Тоді люди самі приймали б для себе рішення. Натомість влада заперечувала загрозу, навіть коли мер уже поїхав у Запоріжжя. За кілька діб Маріуполь опинився в оточенні без зв’язку із зовнішнім світом. Я їздила по місту, подекуди знаходила інтернет, щоб зазирнути в депутатський чат — мер продовжував казати, що все нормально, що він у Маріуполі й усе під контролем. Це була брехня.

Звуки вибухів мене не здивували

Ранкові вибухи 24 лютого мене не здивували. Я жила на лівому березі, й ми часто чули всі ці звуки з боку моря, Сартани та Широкиного. Це було звично. Прокинулася десь до п’ятої, але вирішила поспати ще кілька годин. Близько сьомої години, коли увімкнула телевізор, зрозуміла, що атакували не тільки Маріуполь — почалося повномасштабне вторгнення.

У Маріуполі був волонтерський центр «Халабуда», заснований Дмитром Чичерою. 24 лютого зранку активна частина нашої громади зібралася там. Дмитро швидко згуртував нас і запустив штаб гуманітарної допомоги. Він організував роботу волонтерів, які збирали медикаменти, речі першої необхідності, воду та їжу. На початках це було спрямовано на лікарні та військовий шпиталь, а далі перетворилося ледь не на адресну допомогу, яка працювала до останньої можливості.

«Халабуда». Маріуполь, лютий-березень 2022 року. «Халабуда». Маріуполь, лютий-березень 2022 року.

У «Халабуді» наша служба запустила короткі курси невідкладної допомоги. Кожен такий курс тривав приблизно три години. Я зосередилася на найактуальніших загрозах того моменту: кровотечі, травматичні переломи, поранення живота, реанімація та психологія. На кожен такий вишкіл приходили 20–30 осіб, і наш конвеєр працював до перших чисел березня. Думаю, ми встигли навчити кілька сотень людей.

Катерина Сухомлинова проводить вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022. Катерина Сухомлинова проводить вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022.

Вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022. Вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022.

Катерина Сухомлинова проводить вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022 Катерина Сухомлинова проводить вишкіл з невідкладної допомоги в «Халабуді» в лютому 2022

Урятуватися з Маріуполя. «Обирай не хату — обирай сусідів»

З перших днів лівобережжя інтенсивно бомбардували. Я їздила до «Халабуди» з лівого берега і з кожним днем відчувала все дужче, що це наче два різних міста. У кінці лютого зв’язку на лівому вже не було. Невдовзі у двір нашого будинку прилетів снаряд — і ми залишилися без вікон. На той час стояли морози -12 °C. Мені з родиною довелося перебратися в офіс Мальтійської служби. 

Останній хліб на лівому березі ми купили першого березня. Почалися проблеми з їжею та водою. Поки було можна, треба було рекомендувати людям покидати Маріуполь. Натомість нас запевняли, що все нормально, усе під контролем — і люди лишалися в місті, хоча могли б поїхати. Потім фактично містяни опинилися в заручниках, увесь комунальний автопарк окупанти спалили не просто так. Я вважаю, що це велика помилка місцевої влади. Місто, повне людей, потрапило під вогонь росіян, оточене й блоковане.

Маріупольці у сховищі. Маріупольці у сховищі.

У наш офіс почали масово звертатися по допомогу. Багато людей залишилися сам на сам. У перші дні разом з поліцейськими Лівобережного райвідділу ми евакуйовували літніх, немічних і з інвалідністю, які не могли самі спуститися з поверхів. Вони дуже страждали, пили воду з батарей, збирали сніг з підвіконь. Я зустрічала людей, які кілька днів не їли. Були випадки зневоднення, переохолодження, стресових станів. Вони лежали у своїх квартирах без вікон і чекали. Коли ми приходили, декотрі люди вже сиділи з валізами, але частіше такі дезорієнтовані, що навіть не могли самі підвестися, лежали у власних випорожненнях. Були у прострації. Мусили привести їх до ладу, допомогти знайти документи, гроші, аби потім якось подбали про себе.

Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022 Евакуація літніх людей з лівобережжя у березні 2022

Під ногами була каша з грязюки й крові

З кожним днем кількість загиблих і поранених містян збільшувалася. Потерпілим з легкими пораненнями в м’які частини тіла чи навиліт я допомагала на місці, в офісі, у квартирах і підвалах, де це тільки не було. Зрештою, жертв стало так багато, що довелося повністю переключитися на допомогу й евакуацію. На лівобережжі була лікарня, але вона опинилася в складній ситуації, бо район фактично відрізали від міста. Важкі випадки я везла в обласну лікарню, бо знала, що там більше лікарів і більше засобів, щоб допомогти людям зі складними травмами. До того ж на лівому було небезпечно: щодня ворожі ДРГ лізли з моря на Морський бульвар. Я бачила, що лівий берег, скоріше за все, окупують. Але тоді ми ще сподівалися, що в Маріуполь прийде підтримка ЗСУ.

Потерпілий в офісі Мальтійської служби в березні 2022 Потерпілий в офісі Мальтійської служби в березні 2022

На початку березня в обласній лікарні зберігалося відчуття планової роботи. Коли я привозила постраждалих, у приймальному відділенні зустрічали військові, допомагали вивантажувати. Ще реєстрували, розпитували в мене обставини, де я цих потерпілих узяла. Але після п’ятого березня мені вже доводилося буквально перекидати людей з машини на ноші, бо обстріли були такі щільні, що залишатися довго на одному місці було нереально. Пацієнти вже лежали в коридорах, на підлозі була каша з грязюки й крові; ти йдеш — а воно чавкає під ногами. У приймальній лежали і живі, і мертві — мабуть, люди помирали під час огляду і їх навіть не встигали виносити звідти. Стало очевидно, що лікарня не справляється.

Іноді я їздила раз на день, але бувало й кілька. Маршрут містом постійно мінявся: їдеш однією дорогою, за годину вертаєшся, а там кратер кілька метрів — тоді пробираєшся дворами чи приватним сектором. Часто їздила по набережній, уздовж заводу «Азовсталь». Там пересувалися тільки військові, навіть швидкі не їздили, але мене пропускали, бо вже впізнавали. Пересуватися було небезпечно: на дорогах траплялися згорілі машини, військова техніка; навколо все вибухало, звідусіль звисали обірвані дроти, і однією рукою я кермувала, а іншою перекидала їх через машину. До того ж мусила не забувати підтримувати пораненого. Одного разу прилетіло поруч з автівкою, я навіть бачила у дзеркало, як щось вибухнуло за кілька метрів. Бог урятував. Страшно, але я їздила весь час.

Ділянка дороги на вулиці Набережній зі знищеними авто Ділянка дороги на вулиці Набережній зі знищеними авто

Усіх постраждалих я довезла живими

Здається, це було п’яте березня. В офіс Мальтійської служби зайшов чоловік і повідомив, що на вулиці лежить поранена жінка. Я взяла рюкзак і пішла, була перша година дня. Помітила постраждалу неподалік ринку. Вона була ще притомна, але вже неконтактна, лише стогнала. Поранення жахливе — травматичний перелом стегна, кістка стирчала на 30 сантиметрів з ноги. Я вперше таке бачила, чесно, сама була шокована. Як це іммобілізувати, як перев’язати? Жінка літня й дуже повна, перенести її я не могла. Зупинила кровотечу, поставила шину, накрила ковдрою, але забинтувати не встигла. 

У цей час підбіг якийсь дядько і сказав, що біля старого дитячого табору когось щойно поранило в груди. Домовилися, щоб він чекав на цьому місці. Сама побігла в офіс передати, щоб транспортом їхали по жінку з переломом стегна. Тоді сіла у власну машину шукати іншого пораненого.

Авто Катерини Сухомлинової, на якому евакуювали поранених. Авто Катерини Сухомлинової, на якому евакуювали поранених.

Біля табору тривала стрілянина, навколо все гуло, свист куль, наші вояки вибивали чергову ДРГ. Я знайшла пораненого, це був чоловік похилого віку з діркою в грудях розміром з яблуко, ще ноги посічені, але без сильної кровотечі. На щастя, вдалося швидко зробити йому пов’язку Ашермана (оклюзійна пов’язка для першої допомоги при відкритому пневмотораксі). Мешканець сусіднього будинку допоміг покласти в машину, і ми поїхали. Пам’ятаю, що його звали Олег, він хрипів на задньому сидінні, а я йому розповідала, що мого чоловіка теж звуть Олегом. «Похрипіть ще, щоб я вас чула», — отак усю дорогу розмовляла з ним. Довезла живим, але як склалася його доля потім, я не знаю.

Якось везла вагітну. Вона ховалася в підвалі з двома дітьми, відмовилася брати їх, бо боялася, що загинемо разом. Поблизу Азовсталі вже тривали бої, мінометники окупантів стояли біля десятої школи й обстрілювали все навколо. Я знала, що в пологовому на лівому березі вже близько 200 людей, їжі немає, води теж, дуже скрутна ситуація з паливом. Вагітну приймати не хотіли, казали везти в обласну, бо в них тільки один інкубатор, а вона вагітна двійнею. Але все ж таки взяли. 

Пізніше був молодий чоловік, років 40, з пораненням у ногу. Довелося тягти до машини на собі під вогнем: у навколишніх будинках сиділи диверсанти, а наші знову вибивали їх. Кілька разів возила потерпілих, яких обстріляли, поки вони готували їжу: на вулиці Воїнів-визволителів жінка з пораненням у живіт, а чоловік у ногу; навіть пам’ятаю, з яких вони будинків. Думаю, це було цілеспрямовано, росіяни бачили, що мешканці зібралися біля вогню, і обстріляли їх з міномета. 

Люди залишалися на тому місці, де їх застала смерть. Поховати було важко — земля сильно змерзла, ну і безперервні бомбардування. Трупи лежали у квартирах, на вулицях. Часто їх об’їдали голодні собаки. Цього жахіття надивилася на кілька життів уперед.

Спалений будинок поруч з офісом Мальтійської служби в березні 2022 Спалений будинок поруч з офісом Мальтійської служби в березні 2022

Востаннє пощастило доїхати до обласної 11 березня. 12 березня українські військові заборонили везти туди поранених, бо лікарню зайняли росіяни. Я не записувала, скільки загалом вивезла за цей період, мені важливо, що жодна людина не померла в дорозі. 

Вони віддавали по рації якісь команди, а я стояла під прицілом

Офіс Мальтійської служби розташовувався в східній частині Маріуполя, у середині березня це місце стало лінією фронту. Диверсійні групи лізли, як чума, зі сторони Ляпіного. Удень наші захисники зачищали їх, а вночі вони заходили знову. 11 березня я везла обстріляних біля вогнища: молодого чоловіка з пораненням у живіт і літнього з контузією та переломом шийки стегна. Доправила до обласної лікарні. Хлопця залишили, а за діда не взялися, бо він не мав критичних травм, а зробити операцію було вже неможливо. Винесли його в підштанцях і ряднині, і я повезла його назад. Дорогою заїхала в «Халабуду», прихопила для нього знеболювальних й антибіотиків.

Коли під’їжджали до офісу, побачила диверсійників. Вони стояли в проході між будинками, приблизно 20 осіб. В офісі саме перебували троє дівчат-підлітків, зокрема, моя донька та ще одна родина. Я дуже злякалася, що група попреться всередину. На мені була помаранчева жилетка рятувальника, я вийшла з машини, тримаючи руки так, щоб було видно, що я не озброєна. Зауважила, що через дорогу лежить тіло їхнього військового. Удала, що не зрозуміла, хто вони, запитала, чи потрібна допомога тому чоловікові. Вони відповіли, що він уже двохсотий, але є інший поранений.

Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022 Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022

Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022 Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022

У цей прохід дув сильний вітер з моря, стояв мороз, а я фактично роздягнена. Росіяни навели на мене автомати. Пояснювала, що мушу повернутися в машину по аптечку. Вони віддавали по рації якісь команди, а я стояла під прицілом. Ці секунди здалися вічністю, той їхній «русскій язик» досі звучить у вухах. Через кілька хвилин попросила відпустили, бо в машині залишився дідусь. Нарешті вони погодилися. Пішла позаду будинку — крім тієї групи, було ще по два-три солдати біля кожного під’їзду. 

За будинком з боку бульвару стояли «азовці». Трохи далі йшов бій. Я зрозуміла, що ті росіяни були збентежені, не знали, що робити. «Азовці» знали мене в обличчя, розповіла їм, де і скільки бачила противника. У них був поранений, запропонувала евакуювати його. Вони відмовилися. Тоді перебіжками дісталася до машини й відвезла дідуся додому.

Ті диверсійні групи зайшли в 46-й і 47-й будинки на Морському бульварі, позаймали квартири й почали херачити з вікон. На моїх очах вони стріляли по людях, які йшли по воду до джерела. Я розуміла, що невдовзі можливий штурм, тож сказала всім вибиратися з офісу. Донька і ще кілька людей встигли проскочити, а одна сім’я і я — ні. Почався бій, довелося чекати. Згодом перебралися в центр. Уже знала, що окупація лівобережжя неминуча, але не думала, що обіцяна Маріуполю допомога не прийде. Спілкувалася з командирами поліції та військових, усі чекали підмоги, казали, що готуються дві бригади. Ми вірили, що місто не здадуть.

Спалений будинок на лівобережжі, березень 2022 Спалений будинок на лівобережжі, березень 2022

Переступала через людей без ознак життя

Востаннє на лівобережжя потрапила 15 березня: набрала трохи продуктів у «Халабуді» й рушила до пологового. Майже минула Азовсталь, звернула на естакаду — а дорога заблокована розтрощеними автівками. Саме потужний обстріл. Я розвернулася й зупинилася в більш безпечному місці.

Оскільки помітила людей, узяла медичний рюкзак і повернулася. На дорозі поруч з автомобілем сиділа підлітка; за кермом — чоловік, уже без ознак життя; за кілька метрів лежала молода жінка, її відкинуло вибухом — батьки дівчини. У неї — поранення руки та шиї. Я зупинила кровотечу, потягла її в 4-ту лікарню. Ми йшли, а вздовж дороги валялися люди, декотрі розірвані на шматки. Уявіть, що вона відчувала. Намагалася казати щось їй. Ця дівчинка вижила, потім писала мені.

Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022 Розстріляні авто й тіла військовослужбовців поблизу офісу Мальтійської служби, березень 2022

Коли поверталася, помітила, що загиблих на тому місці побільшало, можливо, кілька десятків. Це було неподалік «Кінного двору» й «Комунальника» (назви підприємств на вулиці Набережній у Маріуполі. — Авт.). Люди хотіли вибратися з лівобережжя на машинах, мопедах, велосипедах, пішки, але впиралися в завал і гинули на тому місці від обстрілів. Жертв було море, я просто переступала через людей без ознак життя, але не факт, що їх не можна було врятувати. 

Мусила повернутися в центр. Вважала, що Пост-міст (найбільший міст, що з’єднує центр Маріуполя з лівобережжям. — Авт.) невдовзі підірвуть і на той берег уже не вдасться потрапити. Ще 15 березня я сподівалася, що в Маріуполь іде підмога й ми будемо чинити опір.

Вирішила їхати з Маріуполя

Уранці 16 березня поїхала до «Халабуди» порадитися з Дмитром Чичерою, оскільки було зрозуміло, що лівобережжя практично втрачено. Він сказав, що бої йдуть на площі Свободи (західна частина Маріуполя. — Авт.), місто оточене, на підмогу ззовні не слід розраховувати. Зазначивв, що відправив свою родину до Запоріжжя. Ми збиралися бути до останнього, але від мене залежали донька і ще двоє підліток, тож задумала вивезти їх.

Отак я вирішила їхати. Шкодую, що не переконала прориватися Дмитра. Він залишився, 16 березня вранці ми бачилися востаннє. (17 березня Дмитро Чичера зник, відомостей про нього немає досі.) Зрозуміли, що це кінець і що змінити нічого не можемо: якщо бої на площі Свободи, то за кілька днів окупанти будуть усюди. Усвідомлювала ризики, коли окупанти ідентифікують, хто я. Усі знали, що ворог має списки органів місцевого самоврядування, плюс мій досвід співпраці з військовими й поліцією. Читаючи сьогодні свідчення цивільних полонених, розумію: мої уявлення про те, що росіяни роблять з активістами, були наївними. Якби просто вбили, це було б добре. А що з дітьми? Я не хотіла бачити, як знущаються з моєї доньки, якій було на той момент 17 років.

Сховище маріупольців Сховище маріупольців

Моя родина була в бомбосховищі швейної фабрики. Повернулася туди, порадила іншим людям вибиратися. Організації ніякої не було, люди вже хаотично їхали, хто як міг. Було відомо, що біля драмтеатру формуються групи на виїзд, але щось мене розвернуло. Уже в дорозі я дізналася про трагедію. Мені пощастило. Упевнена, там загинуло набагато більше людей, ніж заявлено офіційно. Я спілкувалася з волонтерами які в драмтеатрі готували харчування, тільки жінкам і дітям вони роздавали понад 800 порцій на день. Нехай 15 березня частина людей виїхала, але я впевнена, що кількість загиблих у драмтеатрі — близько тисячі. 

Від швейної фабрики ми вирушили вузькими вулицями Слобідки. Їхали в бусі, нас було семеро, я за кермом. Дісталися Мангуша (райцентр на захід від Маріуполя). На в’їзді вперлися в блокпост, там усіх пропускали швидко, а на виїзді вже стояла черга. Спершу я теж стала в той хвіст, аж раптом мені кажуть: «А може, поїдемо іншим шляхом?». Натисла на газ, розвернула машину і пірнула в бокову вуличку. Це було імпульсивне рішення. Я більш-менш орієнтувалася в місті, бо часто бувала проїздом, тож з Мангуша ми вибралися повз блокпост. Пізніше дізналася, що тоді заарештували Тайру, думаю, вона стояла в тій черзі.

Урятуватися з Маріуполя. «10 місяців я чекала чоловіка в окупованому місті»

Евакуація з Маріуполя Евакуація з Маріуполя

Пішли на прорив

Після Мангуша ми приєдналися до колони з десяти машин. Більшість із них попрямували до Бердянська, а ми вирушили поміж селами в бік Запоріжжя. Над маріупольським офісом Мальтійської служби горів будинок, дим затягувало до нас, тож ми були брудні, смердючі, у крові, проте в кожному селі, де зупинялися, нам допомагали. Уперше після Маріуполя ми змогли помитися, але я дозволила всім помити тільки ті частини тіла, що під одягом, — боялася, щоб окупанти не причепилися до молодих дівчат. Треба було, щоб неохайний вигляд викликав відразу. Мабуть, це спрацювало. 

Території, якими ми їхали, уже були під окупацією, але присутність кацапів тоді була скоріше номінальною. Перевірки поверхові. Я кидала в багажник усе в такому хаосі, там були мої медичні речі, речі родини, яка їхала з нами. З нами була собака. Коли відкривала багажник для перевірки, звідти сипалося брудне взуття, собача миска. Вони не хотіли в тому копирсатися, я навіть ноутбук вивезла. Була у формі Мальтійської служби допомоги, можливо, вони побоювали чіпати представників міжнародних організацій.

На блокпості по черзі передали, щоб не було української символіки, бо за це можуть розстріляти на місці. Я схопилася, бо під курткою Мальтійської служби мала футболку з українськими прапорами. Також знайшлась якась жовто-блакитна візитівка, а в собаки на ошийнику — стрічка в українських кольорах. Цього всього позбулися. Але перед самим блокпостом чоловік, який з нами їхав, згадав, що має ножа. Куди його подіти? Ми стояли так близько, що викинути з машини непомітно було неможливо. Я запхала його в медичний рюкзак. На блокпості стояли чеченці. І вони наказали розстібнути саме той рюкзак на перевірку. Подивилися, забрали ліки проти кашлю — і ми поїхали далі. Навколо точилися бої, дорогою траплялися згорілі автівки. Дехто з тих, хто їхав у колоні, розвертався, а ми пішли, як кажуть, на прорив. Увечері 17 березня дісталися Запоріжжя.

Люди з окупованого Маріуполя та Мелітополя прибули до пункту евакуації в Запоріжжі, 25 березня 2022 року. Люди з окупованого Маріуполя та Мелітополя прибули до пункту евакуації в Запоріжжі, 25 березня 2022 року.

До подій у Маріуполі я вважала, що цілком підготовлена людина, яка бачила і війну, і жертв цивільних катастроф. Згодом зрозуміла, що до того, що я побачила, просто не можна бути готовим. Маріуполь і маріупольців стратили за європейський і демократичний вибір. Масштаби трагедії, яка спіткала наше місто, досі адекватно не оцінені. Їх не усвідомлюють навіть деякі маріупольці, що вже казати про решту світу. Зараз, на жаль, ця тема зникла з порядку денного, а окупанти два роки знищують сліди своїх злочинів. Нагадувати про це все стає важче. Але я вірю, що кожен злочинець відповість. За це мають відповісти не тільки наші вороги, а й ті, хто приймав неправильні рішення в Україні.

***

Зараз Катерина Сухомлинова збирає свідчення маріупольців й інших українців, які постраждали від злочинів російської армії. Вона співпрацює з прокуратурами європейських країн й іншими організаціями, які готують юридичні позови до держави-агресора.

Люди з окупованого Маріуполя й Мелітополя прибули до пункту евакуації в Запоріжжі, 25 березня 2022 року. Люди з окупованого Маріуполя й Мелітополя прибули до пункту евакуації в Запоріжжі, 25 березня 2022 року.

Іван СтаніславськийІван Станіславський, журналіст

Джерело: lb.ua

Copyright © Файне місто Одеса