Коли знімав старий лінолеум у квартирі в Одесі, виявив, що стяжка “гуляє” на 8 мм по кімнаті – хтось із попередніх власників заливав її на око. Довелось перерахувати весь пиріг підлоги заново, і саме тоді я зрозумів, чому майстри завжди наполягають на лазерному рівні, а не на “здається, рівно”.
Крок 1, вирівнювання стяжки
Перепад більше 4 мм на 2 метри – це вже привід для самовирівнювальної суміші, а не для точкового підмащування. Витрата такої суміші при товщині шару 5 мм становить приблизно 8-9 кг/м², час ходіння по поверхні – 4-6 годин, повне технологічне висихання під фінішне покриття – 5-7 діб при +20°C.
Крок 2, вибір фінішного покриття
Тут я довго вагався між ламінатом і плиткою, зрештою обрав комбінацію – плитка у санвузлі й коридорі, а в кімнатах легше та тепліше покриття на підлогу на основі ПВХ. Клас зносостійкості для житлового приміщення – від 21 до 23, товщина захисного шару – не менше 0,3 мм для помірного навантаження.
- Перепад стяжки понад 4 мм на 2 м – обов’язкове вирівнювання
- Технологічна пауза перед укладанням фінішного шару – 5-7 діб
- Вологість основи перед укладанням – не більше 4-5% за вагою
Крок 3, утеплення, про яке я мало не забув
Квартира на першому поверсі, тож під стяжку в частині кімнат лягла базальтова вата – без неї підлога взимку буквально тягне холод знизу. Базальтова вата щільністю від 80 кг/м³ витримує навантаження стяжки зверху без усадки, товщина шару підбиралась з розрахунку 50 мм для нашого клімату.
Крок 4, демпферний зазор і температурні шви
Ще один момент, про який часто забувають навіть досвідчені майстри – демпферний зазор між стяжкою і стінами. Його роблять шириною 8-10 мм по всьому периметру приміщення і заповнюють пінополіетиленовою стрічкою. Без цього зазору стяжка при температурному розширенні впирається в стіни, і в результаті на поверхні з’являються тріщини, які потім проступають навіть крізь фінішне покриття. У квартирах з площею кімнати понад 30 м² додатково роблять температурний шов посередині приміщення – інакше велика площа стяжки просто не витримує внутрішньої напруги при висиханні.
При укладанні ПВХ-покриття демпферний зазор теж потрібен, тільки менший – 5-8 мм, який згодом ховається під плінтусом. Я про це майже забув на етапі планування, і довелось підрізати вже покладений матеріал по периметру – невелика, але прикра затримка, якої легко було уникнути.
Крок 5, фінальна перевірка
Перед укладанням покриття перевірив вологість стяжки вологоміром – і не пожалкував, бо у двох місцях цифра була вищою за норму через погану вентиляцію в кімнаті під час висихання. У цих місцях довелось додатково провітрювати приміщення ще три доби і повторно вимірювати показник, перш ніж класти фінішний шар. Якби пропустив цю перевірку, покриття почало б здуватись уже за кілька місяців експлуатації – вологий пар з невисохлої стяжки просто не мав би куди виходити під герметичним ПВХ-шаром.
Окремо перевіряв рівність основи правилом довжиною два метри – допустимий перепад під фінішні покриття такого типу не більше 2 мм на весь відрізок. У двох місцях довелось підшліфувати стяжку – невелика операція, яка забирає годину, зате рятує від хвилястості покриття, яку потім не сховати нічим, крім повторного демонтажу.