Щоночі 100–300 дронів вирушають до РФ і до цілей на окупованій території України.
Жодна російська ППО, звісно, не справляється.
Далекобійний дрон FP-1 українського виробництва
Десь «птахи» протиснуться над лісом, десь — по руслу річки, десь отримають від партнерів графік чергування РЛС, десь просто хибними цілями перевантажать ППО, десь у ворога вожених ракет до ППО залишилося менше за норму і нічим працювати.
А будь-які спроби масштабувати ЗРК і РЛС гальмує купівля електроніки в обхід санкцій. Плюс потрібна військова хімія, головки самонаведення, де купа технологій, які коштують грошей.
І виходить традиційна для Росії латка на латці.
Можна довго сміятися з того, що США роками намагаються збільшити кількість перехоплювачів до «Патріотів» з 450 до 700, але хто сказав, що Москва зможе виготовити тисячі ракет до «Панцирів» і С-400?
Мединський, коли обіцяв воювати, як з Карлом Великим?
Виробництво дронів теж дістати неможливо. «Іскандери» регочуть, та тільки жодного заводу, який можна вирубити кількома хвилями нальотів, не існує в природі.
Далекобійний дрон українського виробництва FP-1
Бо їх збирають на десятках локацій, з імпорту з цивільного ринку і на потужностях Коаліції дронів у ЄС. А пуски здійснюють з мобільних пускових або просто з дороги, заправляють дрони з коліс.
Тактика Швеції для «Грипенів», помножена на те, що Україна більша за Німеччину. Ловіть там наші БпЛА-команди й гасіть пожежі, бажаємо не дожити до ранку.
США намагалися зламати хуситів, які воюють саме так, — і не подужали. А ми ще й не хусити за рівнем і масштабами промислового виробництва, а ЄС за нами далеко не Іран.
Вода шлях знайде. Головна наша перевага — відстані.
У нас усе ближче, усе на колесах, навіть паливо для заправки — усе на струмках допомоги з ЄС, на грошах, які арештовані на Заході, на фондах наших партнерів. Загалом на ідеї, що свобода — найвища цінність.
У них усе на нафтогазових доходах, залізничному сполученні, за валюту зі золотовалютних резервів, що вичерпуються, на постачаннях з Ірану та Північної Кореї за золото та їжу — загалом на ідеї, що можна заробити на проблемах Москви.
Тому наша ціль — грубі гроші. Завдати ворогу максимальних збитків.
Вдарили безпілотниками по станції Сергіївка на півдні. Це лінія, що веде в обхід України, рокадна дорога, аби забезпечувати армію вторгнення — будували її ще з 2015 року.
Вибито підстанцію, три десятки поїздів вибилися з графіка. Це добре — ми зберігаємо кількість нарядів на півдні, сплутуючи РФ логістику, змушуючи вводити тепловози, порушувати графік поставок і ремонтувати дорогі підстанції.
Звісно, все це з прицілом на падіння постачання частин, які наступають на декількох напрямках.
Масштабна пожежа на нафтопереробному заводі в Новошахтинську Ростовської області після атаки безпілотника
Новошахтинський НПЗ горів кілька днів, а потім Сили оборони додали вогню — здетонували ємності для зберігання. Імовірно, нова тактика — бити хвилями по постраждалому об’єкту, щоб відправити його в простій на місяці. У Сизрані понад 20 вибухів на НПЗ, чекаємо на фінальні результати.
Але основна страва була на півночі. «Усть-Луга» — гігантський кластер зрідження газу. Ціль на відстані 900 км — добре, дуже добре.
Виявляється, можна погрожувати НАТО й вимагати від нього відступити на кордони 1995 року, а утримувати кілька батарей ЗРК у найбільшому порту, який забезпечує кілька відсотків експортних доходів, уже спадають штани величі.
Уражена установка кріогенного фракціонування газового конденсату, вона ж сплітер, може коштувати 2–3 мільярди доларів. Її запустили лише восени 2024-го. Пожежа складна — росіяни туди відправили пожежний поїзд і авіацію.
Простій буде болючим, грошей на ремонти все менше, талонів на паливо все більше.
До середини осені ринок палива в РФ лихоманитиме — кожен, хто хотів коридор у Крим і бути Третім Римом, повинен платити власним гаманцем за свої ілюзії.
Ще краще, ніж удари по НПЗ. Україна знайшла вразливе місце російської нафтопереробки
Це було написано в грудні 2022 року, коли ми сиділи без світла й багато хто занепав духом. Ронін цитує Роніна — таке трапляється:
«Більш ніж упевнений, що наші удари у відповідь дронами за 700 км по Енгельсу — тільки початок.
Скоро ми самі почнемо виробляти довгу руку.
Україна — не Палестина, а наші можливості дещо більші за можливості арабів, які за допомогою Ірану на території 360 кв. кілометрів утримують підземні цехи для збирання та виготовляють до 15 тисяч ракет.
Чи в Україні, чи в Східній Європі релокуємо та локалізуємо, закупимо — не важливо, але отримаємо свої ракети та свої важкі дрони».
Так і сталося. Не кожен може дивитися в завтрашній день.
Ми не завалимо цього мамонта стратегічними бомбардуваннями, але ми можемо змусити Росію стікати, як кров’ю, золотовалютними резервами, пришвидшуючи і масштабуючи економічні проблеми.
Атаки станції «Унеча», системи насосів і великого терміналу — частина цієї стратегії.
Пожежа на нафтоперекачувальній станції «Унеча» нафтопроводу «Дружба» після удару СБС ЗСУ, знята камерою українського дрона 21.08.2025.
Кирило Данильченко ака Ронін
Джерело: lb.ua