23.07.2024

Файне місто Одеса

Сайт міста Одеса. Події, новини, огляди

Між професійним та особистим

«Хіба можу я бути обʼєктивною, коли в моїй країні йде війна?» – це питання мені ставить щонайменше кожен другий іноземний журналіст. І навіть якщо це питання не озвучене словами, воно бринить у повітрі свободословного європейського та західного простору.

Facebook Twitter

За останній місяць із групою українських колег я відвідала шість країн і з два десятки іноземних редакцій під час освітньої програми європейсько-української співпраці. Питання про нашу професійність (чи радше ймовірну непрофесійність), самоцензуру і заангажованість ми чули в кожному виданні у Франції, Італії та Німеччині.

Мадрид, 4 червня 2024

Абсолютно кожен німецький колега запитав про корупцію та її розслідування. Нам доводилось нагадувати, що саме українські колеги викривають крадіжки та схеми на державному рівні. Навіть попри повномасштабне вторгнення. Подібних розслідувань в Україні не зробив жоден іноземний журналіст.

Дискусія в Іспанії не склалась зовсім. Це була остання країна в списку наших візитів. Останній перед вильотом вечір в Мадриді. Я мріяла подивитись на картину Пікассо – Герніку. Але натомість у нас лишалась ще зустріч із іспанськими журналістами з різних видань і медіаспільнотою. В залі поставили 50 стільців для гостей. Серед спікерів – журналіст іспанського видання і пулітцерівський лаурет – відомий іспанський фотограф, який працює в американському виданні. 

Від українських колег випало говорити мені. Я не є ані публічною, ані відомою людиною, хоча працюю воєнною кореспонденткою для міжнародної преси вже 10 років. Я коротко розповідаю власну історію – роботи на війнах і порятунку моєї сімʼї під час повномасштабного вторгнення. Війна зачепила мою сімʼю: дім моїх батьків окупований, батько мого сина вбитий росіянами. 

Як я залишаюсь обʼєктивною? Коли я працюю в новинах, то я лише фіксую факти. Просто знімаю – ось тіло вбитої людини, ось стріляє гармата. Коли мова йде про особисте, коли мені заважають емоції, я відмовляюсь від роботи. Коли я пишу колонку – це моя особиста думка. І я чесно це називаю – особистою думкою. Все дуже просто, це і є відокремлення фактів від думок. Головна заповідь серед стандартів журналістики.

Далі ми повертаємось до питань робочих.

Перше питання – про доступ. Доступ до лінії фронту, до президента і до інформації загалом – це те, про що ми говорили з колегами в інших країнах. Українські медіа, окрім телемарафону, не мали можливості зробити жодне інтервʼю із президентом Володимиром Зеленським від початку повномасштабного вторгнення. Доступ до лінії фронту – це щось неоднорідне і часом ефемерне.

Іспанський фотограф переконує аудиторію, що ми як українці маємо перевагу. Бо це наші друзі, сусіди, ми знаємо мову. 

Я маю що заперечити. Окремі пресофіцери часто надають перевагу іноземцям або українським представникам іноземних медіа. Доступ до фронтового півдня взагалі закритий за виключенням кількох іноземних ЗМІ та зо два-три українських фотографів. Попри це саме українські колеги виступили проти обмежень. Ми підписали листа з вимогою звільнити керівницю Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України, яка фактично паралізувала роботу медіа на півдні.

Попри високі цінності, багато іноземних редакцій із радістю візьмуть українського журналіста за фіксера (це людина, яка домовляється про доступ, пропонує теми – тобто всю пошуково-журналістську роботу, але не пише і не знімає власноруч). Та лише одиниці провідних іноземних медіа візьмуть українця на позицію журналіста. Переважно це будуть міжнародні видання. Для іспанців про Україну говоритиме іспанець.

Італійські спецкори в Україні: «Ця війна — про обличчя Європи у світі»

Майже кожної розмови з іноземцем мені доводиться нагадувати, що журналісти – не активісти. В Україні є велика група високопрофесіональних медійників, які дбають про стандарти. Ми не носимо військовий одяг, бо ми не військові. Ми не маємо зброї. Ми нейтрально подаємо факти. Відкрита російська агресія, яка змінила гібридну приховану війну, спростила це завдання. 

Сотні українських колег уже отримали повістки. Коли журналісти долучаються до армії, то заявляють про це публічно – на сторінках соцмереж або й в прямому ефірі.

В той час як, скажімо, в Італії я була здивована тим, що медіа там відверто приймають сторону тої чи іншої партії. В Україні попри війну професійні українські журналісти продовжують професійно виконувати свою роботу. 

Свобода слова коштує іноземцям власної свободи.

Свобода слова вартує українцям життя.

Вікторія Рощина Вікторія Рощина

«Чи мають працювати журналісти на окупованих територіях?» – запитують українських колег іноземні кореспонденти. На окупованих територіях України живуть українські громадяни, але писати чи знімати про їхнє життя – на межі смертельної небезпеки для журналістів з українським громадянством. Фрилансерка, українка, Вікоторія Рощина прямувала на окуповані території через Росію. Вікторія зникла в серпні 2023 року. Лише нещодавно російське міністерство оборони підтвердило, що Рощина перебуває в російській тюрмі. Немає жодної інформації про її стан і місце утримання, але тепер ми хоч знаємо, що вона жива.

Журналісти незалежних іноземних медіа з неукраїнським громадянством намагаються працювати в Росії та мають іноді можливість потрапити на окуповані українські території. Найбільші світові агентства до своїх репортажів часто додають стриманий дисклеймер, що вони працюють в Росії «згідно з російськими обмеженнями щодо висвітлення триваючої військової операції в Україні».

Робота в Росії може коштувати волі іноземцям. Після затримання кореспондента The Wall Street Journal Евана Гершковича у 2023 році більшість іноземних кореспондентів виїхали з Москви. Поневолення медійників там триває. Нещодавно російські силовики взялись за фрілансерів Reuters та Associated Press.

Загиблий журналіст, військовий кореспондент Олександр Махов Загиблий журналіст, військовий кореспондент Олександр Махов

У той час як нас, українських журналістів, фізично стає менше. Як і тисячі інших громадян України, журналісти гинуть на фронті. З початку повномасштабного вторгнення росіяни вбили щонайменше 81 журналіста Це дані Інституту масової інформації (за даними НСЖУ – загинув 91 журналіст). Десять українських та іноземних колег загинули при виконанні професійних обовʼязків на лінії фронту в Україні. Ще 31 український журналіст перебуває в російському полоні. 

«Скільки українських військових загинуло в Україні від початку повномасштабного вторгнення?» – запитує на дискусії в Мадриді іспанський фотограф. Проте він не дає мені відповісти. Він продовжує розповідати, що ми, українські журналісти, цього не знаємо, і питанням цим не задаємось. Коли нестримний монолог іспанця переходить у персональні образи – він буквально викрикує, що ми всі – пропагандисти, мої українські колеги виходять із зали, а модераторка розгублено намагається перехопити слово. 

Я теж виходжу, проте я чую, що розмова триває. Розмова про нас, українців. Без нас. Я повертаюсь у зал. Ми приїхали, щоб зустрітись із іспанськими колегами, обмінятись контактами, запропонувати співпрацю. Ми готові говорити. Відверто, про будь-що. Але ми не готові терпіти прямі звинувачення без можливості навести заперечні аргументи. Це не є професійна журналістська етика. Або ми працюємо в різних сферах.

Мадрид, 4 червня 2024 року Мадрид, 4 червня 2024 року

Десять років тому, коли я вперше приїхала на війну, потребувала старшого редактора, який допоміг би мені стати воєнною репортеркою. Але в мене не було такого редактора. З того часу я працювала з десятками українських та іноземних видань. Та моїм найвищим мірилом професійності, стандартів та етичності стала емпатія та людяність. 

«Треба бути просто людиною». 

В будь-якій ситуації, навіть коли тобі боляче чи коли мова йде про особисте.

Ще війна навчила мене казати те, що я думаю. Тут і зараз, бо потім може не настати. Я пишаюсь своїми українськими колегами. Мені пощастило зустріти нових колег під час нашої поїздки. Деяким з них я сказала це напряму. Подякувала Оксані Хмельовській за «Читомо»  та інтервʼю її колеги з Максимом Кривцовим. Деяким я ще скажу особисто. Сьогодні ж, у День журналіста, я дякую кожному українському журналісту за роботу. 

Ми щойно перетнули український кордон. Вдома багато роботи.

Інна ВареницяІнна Варениця

Джерело: lb.ua

Copyright © Файне місто Одеса