Чи задумувалися ви, як легко зникнути у нашому світі? Живеш в одному місці, а потім хтось з якихось незрозумілих причин, без жодних пояснень перевозить тебе в інше. І ось ти сидиш на чужому ліжку, тебе оточують незнайомі люди, а ти не знаєш, що робити. Ти не знаєш, чи повідомили твоїх рідних про це. Чи шукає хтось? Чи зможе знайти? А тепер уявіть, що це трапилося з людиною з ментальною інвалідністю у спецзакладі. Вона може деколи й не розуміти, де саме вона й чому. Понад те, шансів, що її обміняють чи просто відпустять, скоріше за все, немає. Єдина надія — що шукають рідні.
Не збагнути, що відчували близько 300 пацієнтів Сватівської обласної психіатричної лікарні (наразі заклад називається КНП «Сватівська обласна лікарня з надання психіатричної допомоги»), коли 2022 року представники збройних сил РФ вивезли їх у невідомому напрямку. Одного дня люди просто зникли.
Сватівська обласна психіатрична лікарня
Кожна розмова з земляками – переселенцями з тимчасово окупованих територій може дати несподівану інформацію. Саме так у січні 2025 року від вихідців з окупованого Сватового Луганської області дізналася, що російські військові вивезли близько 300 пацієнтів Сватівської обласної психіатричної лікарні в невідомому напрямку.
Цікаво, що більшість співрозмовників згадували про це без емоцій чи здивування — як про факт, що давно відомий громаді. Я взялася шукати підтвердження у відкритих джерелах.
У Google вводила різні варіанти запитів: «Сватівська психіатрична лікарня де пацієнти», «Сватівська психіатрична лікарня вивезли росіяни», «Сватівська психіатрична лікарня евакуація» тощо. Однак єдиною згадкою про подію виявився пост колишнього голови Луганської обласної військової адміністрації Сергія Гайдая за третє жовтня 2022 року. У ньому йшлося про те, що російські військові вивозять пацієнтів психіатричного закладу, готуючись розгорнути на його території власний штаб.
Використовуючи і безкоштовні, і платні VPN-сервіси та спеціалізовані боти, я вивчила повідомлення на російських сайтах. Проте ні російські державні ЗМІ, ні «окупаційні адміністрації» не інформували про щось схоже на «евакуацію» чи «порятунок» пацієнтів цього медичного закладу.
Така мовчанка нетипова для російської пропаганди. Адже як показують численні сюжети про «евакуацію» дітей з Херсонщини, Росія зазвичай активно демонструє подібні дії, називаючи їх «порятунком», хоча насправді йдеться про воєнні злочини, які подають як гуманітарні операції.
Розслідування долі пацієнтів медзакладу почала з пошуку їхніх родичів, а також будь-яких відомостей про можливе вивезення людей. Для цього проаналізувала місцеві телеграм-канали та фейсбук-спільноти. Через велику кількість спаму в останніх (це здебільшого рекламні оголошення про перевезення на тимчасово окуповані території та у зворотному напрямку) основну увагу зосередила на телеграмі.
надано авторкою 
надано авторкою 
надано авторкою
За допомогою ключових слів виявила повідомлення сватівчан, зокрема в телеграм-каналі «Сватове 2025. Що? Де?», де згадували, що пацієнтів психіатричної лікарні вивезли до різних установ у тимчасово окупованих Луганську та Бірюковому. Їхніх назв не уточнювали.
Щоб зібрати більше інформації, через приватні повідомлення довелося звертатися до користувачів, які залишили докладні коментарі про Сватівську психлікарню. Частина проігнорувала або заблокувала звернення, але знайшлися й ті, хто погодився на розмову. Вони виявили небайдужість до долі пацієнтів і поділилися спостереженнями.
Місцеві мешканці (імен не розголошую з міркувань безпеки) розповіли, що частину підопічних могли вивезти до Алчевська або Дмитрівки.
Олег шукає маму
У тих самих чатах вдалося вийти на Олега, який шукав маму — Галину, пацієнтку Сватівської психіатричної. Востаннє чоловік бачив її восени 2021 року. Після повномасштабного вторгнення звʼязок з установою втратив. За його словами, ніхто його не повідомив про переміщення матері.
«Хтось у групі публікував номери психіатричної лікарні в Луганську і радив дзвонити туди, але я не зміг дозвонитися. Ці номери не працювали. На цьому мій пошук зайшов у глухий кут», — сказав Олег.
Сватівська обласна психіатрична лікарня
Отримали лікарські документи
Російська сторона заледве дала б хоч якусь інформацію журналістці. Єдиний вихід — робота під прикриттям. Олег дозволив назватися родичкою його мами. З тих пір я почала публікувати дописи в телеграм-каналах різних міст на тимчасово окупованій Луганщині, в який просила допомогти з пошуком родички, яка станом на 24 лютого 2022 року перебувала на лікуванні у Сватівській психіатричній, зокрема, надати будь-яку інформацію про переміщення цього закладу.
Так удалось отримати доступ до документів з даними пацієнтів одного відділення лікарні. Серед них було й імʼя нашої пані Галини.
Окрім того, документи містили перелік пацієнтів, які тривалий час перебували в медзакладі, але не мали жодних документів, що посвідчують особу. Декотрих евакуювали ще з Луганська 2014 року. Інші потрапили до лікарні через «неадекватну поведінку» в громадських місцях — без жодних документів чи встановленої особи.
З міркувань безпеки ми не можемо опублікувати ці документи, адже вони містять конфіденційну інформацію та після публікації можуть стати причиною тиску на самих пацієнтів або їхніх родичів.
Не погодився співпрацювати і виїхав
Паралельно з прочісуванням інформаційного простору й діалогами зі сватівчанами, жителями району, які могли теоретично мати хоч якусь інформацію про події в закладі, я звернулася до генерального директора КНП «Сватівська обласна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дмитра Вінтоняка.
Він розповів, що після окупації міста в березні 2022 року можливості вивезти пацієнтів не було, тому він залишався в місті.
«Коли Сватове окупували, нова “влада” пропонувала співробітництво, тобто лишитися керівником медзакладу. Я відмовився і згодом виїхав. Працівники, які залишилися там, а це майже 90 % персоналу, доглядали пацієнтів за змогою доповідали мені про обстановку», — каже лікар.
Дмитро Вінтоняк
До слова, Луганська обласна прокуратура у 2023 році повідомила про підозру в колабораційній діяльності депутату Сватівської міської ради від забороненої в Україні проросійської ОПЗЖ, який добровільно обійняв посаду «головного лікаря Сватівської республіканської психіатричної лікарні ЛНР». Прокуратура не назвала ім’я зловмисника, але, за інформацією окупаційних ресурсів, очільника звати Валерій Чайка.
Коли окупанти відключили мобільний звʼязок на ТОТ, отримувати інформацію стало складніше. Та й не всі хотіли спілкуватися, побоюючись за своє життя, каже Дмитро Вінтоняк. Однак працівники медзакладу доповіли йому, що пацієнтів з лікарні вивезли.
«Нам відомо, що їх розподілили в медзаклади інтернатного типу по різних населених пунктах окупованої Луганщини. Це і сам Луганськ, Дмитрівка, Старобільськ, Бірюкове. Знаємо, що з ними поїхали деякі наші співробітники. У принципі, це вся інформація, якою я володію станом на зараз», — сказав Дмитро Вінтоняк.
І додав, що на початку повномасштабного вторгнення до них зверталися родичі пацієнтів, але їхні контакти не збереглися.
Бачила автобуси, які їхали з території лікарні
Серед опитаних людей натрапила на жінку, яка стала свідком переміщення пацієнтів психіатричної лікарні.
Того дня вона поралася на городі.
«Було ще тепло. Я побачила, як декілька автобусів їхали зі сторони лікарні. Через кілька днів зустріла місцеву мешканку, яка працювала там, і запитала її про це. Вона відповіла, що всіх вивезли до Луганська. Також памʼятаю, що вона говорила про супроводжуючих з числа працівників медичного закладу, які поїхали разом з ними», — згадує сватівчанка.
«Людей було багато» — свідчення дівчини, яка перебувала в лікарні того дня
З часом публічне звернення про пошук «родички» дало результати. Написала дівчина, яка запропонувала допомогу. Вона розповіла, що її родичі працювали у Сватівській психіатричній лікарні й були там у день вивезення пацієнтів. Фактично йшлося про родину працівників медзакладу, які погодилися на співпрацю з окупаційною адміністрацією. Співрозмовниці було відомо, в які населені пункти планували перевезти пацієнтів.
Хворих переміщували дійсно до різних медичних установ на тимчасово окупованій території Луганщини. Серед згаданих дівчиною міст — Луганськ, Бірюкове, Алчевськ. Водночас вона наголосила, що це не повний перелік локацій. Зокрема, за її словами, тих, хто мав при собі документи, повезли до Луганська, а тих, хто був без документів — до Бірюкового.
Дівчина додала, що людей було багато — памʼятає чотири автобуси. Чому росіяни вивезли людей, вона точно не знає. Проте сказала, що після цього на територію медзакладу заселилися російські військові. Саму лікарню окупаційна влада закрила, а будівлі закладу постраждали від обстрілів.
Є контакт
Оскільки основна частина інформації про місцезнаходження підопічних збігалася в розповідях різних людей, залишався лише один спосіб перевірити це — безпосередньо звʼязатися з цими закладами на тимчасово окупованій території.
Зробити це було непросто. Якщо не враховувати, що більшість телефонів, вказаних на їхніх сайтах, не працювали, треба було ще придумати, як туди додзвонитися. Для цього я випробувала чимало способів. З найвідомих були скайп, який тоді ще працював, і вайбер. Проте зʼєднання не відбулося як таке.
Далі був спеціальний російський застосунок, назви якого ми не вказуватимемо, — його використовують розслідувачі, тож росіяни можуть заблокувати. Аби отримати застосунок, необхідно було написати у відповідний телеграм-канал з іншого пристрою, оплатити його, а потім лише завантажити. Далі поповнюєш рахунок мінімум на 20 доларів — і можна користуватися.
«Там так кричали, що навіть собаки не виходили зі своїх будок…»
Та і цей експеримент не вдався. Причину невдачі адміністратори застосунку пояснили тим, що я намагалася додзвонитися на телефони організацій.
Залишилося листування. Та спроб додзвонитися до лікарень на тимчасово окупованих територіях я не припиняла.
І контакт відбувся. З кимось письмо, з кимось вдалося поговорити.
Оскільки працювала за легендою «родичка пацієнтки», усі запити формулювала виключно про місцезнаходження мами Олега — Галини.
Луганськ у розповідях про переміщення пацієнтів фігурував найчастіше, тож почала з «Государствєнного бюджетного учреждения здравоохранения “Луганская республиканская клиническая психоневрологическая больница” ЛНР». Не додзвонилася. Відправила запит і навіть отримала «офіційну» відповідь: така пацієнтка «за помощью не обращалась, на стационарном лечении не находилась».
Цього разу окупанти не збрехали, бо я знайшла пані Галину в іншому закладі — Бірюківській обласній психіатричній лікарні.
У телефонній розмові працівниці підтвердили «родичці», що така пацієнтка в них на лікуванні. Навіть надали контакт медичної сестри її відділення. На запитання про інших пацієнтів, яких перевезли зі Сватового, працівниця Бірюківської психлікарні відповіла:
«Якби ви сказали прізвище, ми подивилися б. Але людей дуже багато, тому не можемо вам допомогти».
Керівництво так званого «Государствєнного бюджетного учреждения здравоохранения “Алчевская психиатрическая больница” ЛНР» виявилося менш комунікабельним і відмовило в наданні інформації двічі — спочатку листом, а потім і телефоном.
«Ми не можемо надати вам таку інформацію, оскільки вона є конфіденційною. Ви маєте звернутися спочатку до нашої міліції, а потім вони мають повідомити вам процедуру подачі документів чи запитів», — сказала працівниця Алчевської психлікарні.
Додзвонитися до «Государственного бюджетного учреждения здравоохранения “Дмитриевский психоневрологический интернат” ЛНР» не вдалося. Там ніхто не бере слухавки, а коли ніби чується зʼєднання — дзвінок переривається.
Проте від джерел в органах місцевого самоуправління відомо про факт переміщення якоїсь кількості пацієнтів — лише чоловіків — зі Сватівської психоневрологічної лікарні до Дмитрівського інтернату. Також вони повідомили, що деякі підопічні намагалися покинути заклад самостійно — втекти, проте їх зловили працівники закладу та російські військові.
Що в підсумку? На отримання інформації про місцезнаходження однієї людини пішло ледь не чотири місяці й понад сотня доларів (їх витратили на різні програми і застосунки, аби додзвонитися на ТОТ).
Сватове
Як показує практика, факт розмови ще не гарантує відповідей на питання. Те, що вдалося підтвердити, де перебуває матір Олега, скоріше виняток, ніж правило. І як свідчить цей досвід, навряд чи багато родичів викрадених пацієнтів зможуть самостійно здолати такий шлях пошуку.
Але що робити далі — незрозуміло. Тепер Олег знає, де його мама, проте яким має бути механізм повернення жінки — невідомо. Чи це має бути запит на повернення від держави, чи треба їхати самому або довіреній особі, як було з поверненнями дітей? Це питання, які залишилися поки що без відповідей. Декотрі співрозмовники зауважували, що з цим питанням потрібно звертатися до уповноваженого ВР з прав людини або до Червоного Хреста. Ми готуємо офіційні запити до структур, які могли б роз’яснити ці питання.
Депортація як воєнний злочин і злочин проти людяності
Незаконна депортація або переміщення є серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права та воєнними злочинами. Про це зазначила у відповіді на наш запит Зера Козлиєва, юридична директорка української правозахисної організації Truth Hounds. За її словами, це визначено в положеннях Женевської конвенції (IV) «Про захист цивільного населення під час війни», зокрема у статті 147, а також у статті 8 Римського статуту, яка містить каталог воєнних злочинів, котрі, поза всяким сумнівом, вважають порушеннями законів і звичаїв війни.
Зера Козлиєва
«Як і в теорії міжнародного права, так і в судовій практиці зазвичай говорять про незаконну депортацію, коли йдеться про релокацію через державний кордон, а про переміщення — коли такі дії вчиняють у межах окупованої території. Хоча є поодинокі приклади, коли “переміщення” використовують і для релокації поза межі окупованої території. У будь-якому разі обидва діяння заборонені міжнародним гуманітарним правом і є воєнним злочином», — каже юристка.
Навіть коли таку релокацію виправдовують евакуацією, яка допустима в передбачених випадках, Женевська конвенція IV і практика міжнародних трибуналів визначає ряд вимог, порушення яких призведе до того, що таке переміщення вважатимуть воєнним злочином.
«Наприклад, те, що цивільних осіб повинні повернути додому або до місця постійного перебування одразу після припинення воєнних дій на цій території; або членів однієї сім’ї не повинні розлучати. Їх недотримання, попри законність підстав евакуації, означитиме скоєння воєнного злочину у вигляді незаконної депортації чи переміщення», — додала Зера Козлиєва.
Крім того, нехтування загальновизнаними стандартами порядності й людяності навіть законну евакуацію перетворює на воєнний злочин — депортацію чи переміщення.
Це стосується і дотримання стандартів захисту честі й гідності.
Також Зера Козлиєва підкреслила, що, зважаючи на кількість переміщених осіб і те, що, ймовірніше за все, такі випадки не поодинокі, за умови встановлення ознак систематичності або широкомасштабності такі дії можуть кваліфікувати як насильницьке зникнення — а це злочин проти людяності.
Далі були запити до Офісу Генерального прокурора, Міністерства соціальної політики, МОЗ і департаментів Луганської ОВА.
Генпрокуратура має тільку одну справу
На тимчасово окупованій Луганщині таких закладів, як Сватівська психіатрична лікарня, залишилося щонайменше десять. Це потенційно сотні викрадених громадян України, які не можуть постояти за себе. Вони не можуть передати рідним звістку про своє місцезнаходження і стан здоровʼя. Тому потрібно говорити про цих людей, сприяти пошуку і поверненню їх.
Проте ситуація така, що на четвертий рік повномасштабного вторгнення на прикладі лише Луганської області українська прокуратура розслідує лише одну кримінальну справу про внутрішнє переміщення чи депортацію пацієнтів психоневрологічних, геріатричних лікарень та інтернатів, які залишились на окупованій території. Йдеться про підопічних КУ «Кремінський обласний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів».
«Досудовим розслідуванням встановлено, що 11 березня 2022 приблизно о 09 годині (точний час невідомий) невстановлені військовослужбовці збройних сил Російської Федерації із застосуванням танка здійснили обстріл приміщення будинку для людей похилого віку, розташованого в с. Стара Краснянка Кремінської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області. Внаслідок чого загинули 56 осіб похилого віку, які проживали у вказаному закладі. Крім того, 15 осіб похилого віку, які залишились живими, вивезено на тимчасово окуповану територію у м. Сватове Луганської області, їх доля на цей час невідома. Інші факти внутрішнього переміщення чи депортації пацієнтів психоневрологічних, психіатричних, геріатричних лікарень та інтернатів, які залишились на окупованій території Луганської області з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, не фіксувалися», — йдеться в офіційній відповіді Офісу Генерального прокурора на запит LB.ua.
Кримінального провадження за фактом незаконного переміщення пацієнтів Сватівської психіатричної лікарні у прокуратурі немає.
Частина евакуйована, а місцезнаходження інших невідоме
Аби зрозуміти масштаб цього злочину — кількість викрадених людей, LB.ua спочатку звернувся до Міністерства соціальної політики України. Звідти нас перенаправили до Міністерства охорони здоровʼя України, там — до департаменту охорони здоровʼя Луганської обласної військової адміністрації. Де відповіли, що департаменту охорони здоров’я ЛОВА підпорядковані два заклади — КНП «Лисичанська обласна лікарня з надання психіатричної допомоги» (далі — КНП ЛОР «ЛОЛНПД»), яке розгортає медичну діяльність у Києві, та Сватівська обласна лікарня з надання психіатричної допомоги, релокована на Хмельниччину. Загальна кількість пацієнтів у закладах станом на 24 лютого 2022 року складала 136 і 327 осіб відповідно. Частину пацієнтів Лисичанської лікарні — 46 — перевели в КНП «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» і КЗ «Кам’янська міська лікарня № 1». Де інші пацієнти, а також підопічні Сватівської лікарні — цього департамент не знає.
Також у Луганській ОВА повідомили, що подали заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом захоплення приміщення та майна Сватівської лікарні під час збройної агресії РФ проти України до територіального органу Національної поліції України. Та чи поінформували правоохоронні органи про зникнення пацієнтів закладу — у відповіді не вказали.
Окрім того, на наш запит департамент соціального захисту населення ЛОВА зазначив, що до початку збройної агресії РФ у системі соціального захисту населення Луганської області функціонували шість психоневрологічних інтернатів і будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, де перебували 1099 підопічних.
У березні 2022 року до Чернівецької області евакуювали КЗ «Попаснянський обласний психоневрологічний інтернат», там на повному державному утриманні перебуває 91 особа. Також з окупованих територій вивезли 135 підопічних Нижнянського обласного психоневрологічного інтернату, які тимчасово зараховані до стаціонарних закладів Черкаської області.
«Інформація щодо місцезнаходження підопічних, які залишились на тимчасово окупованій території, та зв’язок з ними зараз відсутні. Крім того, звернень за власним бажанням громадян, які перебували в інтернатних закладах, з евакуації чи переміщення на територію України, до департаменту не надходило», — йдеться у відповіді на запит.
Як бачимо, мова йде про більш як тисячу українців з особливими потребами лише в Луганській області, які хочуть повернутися додому, побачити рідних. І ми, як суспільство, як держава, не маємо права покинути їх. Вони мають бути ВДОМА.
***
Деякі імена в матеріалі змінені з міркувань безпеки. Проте редакція готова надати всю наявну інформацію правоохоронним органам України.
***
Матеріал створений у межах проєкту «Боротьба з безкарністю за найтяжчі міжнародні злочини в умовах російської збройної агресії проти України» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та Центру прав людини ZMINA.
Джерело: lb.ua